Українська література

                                                  5 клас
Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. Анатолій Давидов «Сонечко спить у дзвониках». Уславлення краси природи рідного   краю в оповіданні.

Мета: ознайомити учнів із основними фактами біографії письменника, із тематикою його оповідань; розглянути зміст та систему образів оповідання «Сонечко спить у дзвониках»; розвивати образне мислення, пам’ять, увагу; виховувати в учнів екологічну культуру, дбайливе ставлення до природи.Тип уроку: урок позакласного читання.
Матеріальне забезпечення: мультимедійна презентація, виставка книг А. Давидова та інших письменників нашого краю, збірка «Сонечко спить у дзвониках», дитячі ілюстрації, віддруковані тексти, мультимедійна презентація.

Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку.
Вступне слово вчителя.
Ви, діти, усі маленькі читачі, любите книжковий світ, захоплюєтесь казковими героями, відвідуєте бібліотеку, книги вам дарують на дні народження. А чи завжди ви звертали увагу на автора книги?
-  Чи знаєте ви, що на території Конотопського району й міста народилося багато письменників, поетів? Це Павло Ковтун, Павло Ключина, Анатолій Гризун, Леонід Смілянський та інші.
-  А чи знаєте ви цього письменника?
(Демонстрація портрета)
-  Це Анатолій Давидов.
ІІ. Опрацювання нового матеріалу.
1. Лекція вчителя про біографію Анатолія Давидов.
Наш урок буде про добро, яке посіяв у життя Анатолій Іванович Давидов – наш земляк, український письменник, заслужений працівник культури. Ось спогади його товариша Віктора Кави, теж дитячого улюбленця, коли вони разом їхали до Конотопа, що на Сумщині, у село дитинства. «Чим ближче під’їздили до рідного краю письменника, тим м’якшим, теплішим ставало його завжди серйозне обличчя. А коли ступили на поріг батьківської хати, звідки на нас війнуло щемливо домашнім затишком, коли запломеніла від радості мати, всміхнувсь, здавалось, лагідно батько з портрета, Анатолій Іванович став схожий на хлоп’яка, що заблудився у лісі й оце, нарешті потрапив до отчого дому. Аж мимовільна сльоза скотилася з його ока…» - глибоко до серця запам’яталося товаришеві письменника.
У нашому селі (с. Бочечки) 8 лютого 1938 року й народився Анатолій Давидов у сім’ї молодих учителів Марії Ісаківни та Івана Павловича. Б
Бочечки – чудовий куточок українського полісся – звичайне село. Навколо нього домовито почувають себе і лісовий красень з розлогими рогами – лось, і полохлива стрімка козуля, обережний насторожений кабан, бо село потопає у соснових борах, що переходять у велике лісниче господарство.
Не встиг зіп’ястись на ноги, як у 1940 році пішов служити до Червоної Армії батько. А тут і війна ступила на поріг, до села наблизилися фашисти. Марія Іванівна забрала дітей і рушила до своєї матері в село Великий Самбір – в рідному гурті легше перебути лихоліття.
Коли восени 1943 року по-весняному загриміли визвольні громи, Марія Іванівна взяла дітей, склала вузлики на візок - і сім’я пішки вирушила додому. Йшли 40 кілометрів, бачили спалені хати з чорними коминами, розтрощені німецькі танки, сахалися вбитих людей на узбіччі. Той важкий шлях боляче й пронизливо відлунить у оповіданні «Буслик».
Хто з вас, діти, читав це оповідання?  Розкажіть про кого воно.
(Відповіді дітей)
Повернувся з війни батько – і осяялася хата щасливою батьківською усмішкою, блиском орденів і медалей. Пішов Анатолій до школи. Хоча писали на старих газетах, клаптиках паперу, був лише один пошарпаний буквар, але вчили весело, затято. З першого класу Анатолій став лідером серед товаришів, водив їх до лісу, на луки, в поле. Пізніше про це напише в своїх творах «Найсмачніший коровай», «Березовий сік», «Путівка до Волгограда».
Змалку Анатолій поважав вчительську працю. Саме завдяки вчителю ботаніки Петру Павловичу після закінчення школи пішов навчатися в Ніжинський педінститут на природничий факультет, тому що був закоханий у природу і все живе в ній з самого дитинства.
2. Виступи учнів.
Якось виступав Анатолій Іванович зі своїм товаришем перед школярами в с. Куликівці на Чернігівщині. Товариш опісля запитав у дітей, за що вони люблять твори А.Давидова. Один хлопчина в окулярах, чимось навіть схожий на письменника, роздумливо відповів: «Після його книжки не хочеться спати, а хочеться зробити пліт і пливти по річці, і все видивлятись, і не давати хуліганам розоряти гнізда, нищити маленьку рибку…». Справді, це так. Один учень колись на уроці сказав: «Якщо ми будемо немилосердні до природи, то вона нас з’їсть».
Учитель. А ще які твори А.Давидова ви читали?
(Учень розповідає про книгу «Знай, люби, бережи»).
А хто ще з яким оповіданням ознайомився?
(Учень розповідає про оповідання «Подарунок для мами»).
3. Робота з текстом.
(Учень читає оповідання «Сонечко спить у дзвониках», назва якого збігається з назвою всієї збірки. Учні слідкую за текстом).
4. Словникова робота.
Ø Телефонограма – коротке повідомлення, передане по телефону й записане під час приймання;
Ø Завчасно – який настав раніше можливого;
Ø Сувенір – подарунок на згадку;
Ø Сутінки – напівтемрява, що настає після заходу сонця;
Ø Второпати – здогадатися про щось, зрозуміти;
Ø Юннати – юні любителі природи, юні натуралісти;
Ø Пустуни – той, хто любить пустувати;
Ø Блискітки – блискуча цяточка.

5. Робота в групах.
1. Розумні
Знайти в оповіданні епітети.
2. Здібні
          Знайти в оповіданні метафори.
3. Творчі
     Прорекламувати оповідання «Сонечко спить у дзвониках».
4. Теоретики
 Що таке оповідання?
6. Бесіда за змістом оповідання.
1.  Визначити тему оповідання.
2.  Назвати дійових осіб.
3.  Звідки дівчатка дізналися про день народження Марійки?
4.  Яка розмова відбулася між дівчатками про це? Виразно прочитайте розмову.
5.  Які квіти вони зможуть їй подарувати? Прочитайте опис галявини самостійно і усно опишіть її.
6.  Чи звернули ви увагу, як треба різати польові квіти?
7.  Прочитайте опис дзвоників ввечері.
8.  А якими вони були вранці? Виразно прочитайте опис.
9.  За допомогою яких художніх засобів письменник зміг так зворушливо розповісти про цю історію?
10.       Які назви кольорів використовує автор, щоб передати живу красу дзвоників?
11.       Красу польових квітів помітили і поети.
(Під запис мелодії співу пташок звучить вірш П.Тичини «Хор лісових дзвоників»)
12.       (Мелодія продовжується) А ось як уявляють букети лісових дзвоників і цю подію за оповіданням наші класні художники.
13.       Діти, а чому дзвоники засинають на ніч, наче якісь живі істоти? Наталочка з оповідання знала про це.
14.       Які ви знаєте ще квіти, що ховають у собі сонячні промені, а вранці починають новий день?
(Звертаємо увагу учнів на цікавий матеріал на стенді виставки книжок про дивовижний світ квітів, про який вони можуть прочитати в бібліотеці).
15.       А ось погляньте на портрет дівчинки Марійки. Помітьте іскринки її здивування.
ІV. Підсумок уроку.
1. Літературна хвилинка.
2. Бліц-опитування.
3. Продовж речення.
V. Мотивація оцінок.
VІ. Домашнє завдання.
Написати твір-мініатюру «День народження друзів» або продовження цього оповідання.
Матеріал для вчителя
Сонечко спить у дзвониках
Про те, що в Марійки, піонервожатої нашого загону, завтра день народження, Світланка дізналася випадково: чергувала на пошті, коли туди передали вітальну телефонограму.
-            Як же й собі привітати Марійку? – сушили голову дівчатка. – Якби вдома – купили б якийсь сувенір або квітів гарних… А тут що за квіти?
-            Даремно ви так про лісові квіти! – обурилася Наталочка. Вона жила у селі і ліс дуже любила.
-            Згадайте, які дзвоники ми нещодавно бачили!
-            І справді, давайте наберемо для Марійки дзвоників. Вони такі голубі, як у неї очі. – Світланка вже стояла біля дверей. – Хто зі мною?
Дзвоники на галявині синіли окремими острівцями. В одному місці дві - три квіточки, а в іншому й до десятка. Дівчатка вибирали тільки великі дзвоники й зрізували їх ножем. Це Наталочка навчила так робити, щоб і наступного року вони знов цвіли.
Букет обгорнули газетою, щоб Марійка завчасно не побачила його, і пішли до їдальні. Звідти – на вечірню лінійку, потім дивилися кіно. І вже коли впали сутінки заторохкотів двигун табірної електростанції, дівчатка повернулися до своєї палати. Світлана кинулася поставити квіти у воду. Знайшла банку, розгорнула газету і завмерла від несподіванки.
-            Дівчатка, гляньте, зів’яли!
Хотіла було викинути дзвоники, та хтось порадив залишити їх у воді – може, відійдуть.
Світлана довго не могла заснути. Вона думала про Марійку: як вона гарно співає і танцювати їх навчила, а скільки цікавого вони дізналися від неї! Прикро, що не зуміли вберегти для вожатої такі гарні квіти. «Нічого, - вирішила дівчинка, - завтра встану раніше від усіх й назбираю для Марійки свіжих дзвоників».
Вона прокинулась, щойно перші промені вранішнього сонця заграли блискітками на верхівках росяних дерев. Хотіла йти до лісу сама, та побоялась і розбудила свою подружку Ладу.
-            Вставай-но, підемо по дзвоники!
Лада спросоння ніяк не могла второпати, де вона і що хоче від неї подруга.
-            По квіти для Марійки ходімо…
-            Так ми ж їх учора нарвали!
-            Хіба забули, вони ж зів’яли?
 Тут Світланка глянула на вчорашній букет, який стояв посередині столу, і ахнула від захоплення. Їй ще ніколи не доводилось бачити таких гарних квітів. Пелюстки світилися блакитним сяйвом, біла скатертина від них теж стала синьою. Світланці здалося, що й стіни їхньої кімнати блакитніші.
Рипнули двері. Наталочка з порога радісно мовила:
-            А хто сумнівався в лісових квітах?
Дівчатка розповіли їй, як дзвоники звечора засмутили їх.


- Теж мені юннати! – засміялася Наталочка. – Чи ж не знаєте, що у дзвониках сонячні промені сплять. Тому квіти й закриваються на ніч, а вранці розпускають свої пелюстки і випускають сонячних пустунів на волю.

                                                                                                        Презентація

Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. Незнищенне диво         калинове Дмитра Білоуса.
Мета: глибше ознайомити дітей із біографічними відомостями про Дмитра Білоуса, зосередити увагу на творах мовної тематики, їх розмаїттям; розвивати вміння виразно читати поезії; виховувати любов і повагу до рідної мови, бажання збагачувати її, дбати про культуру мовлення.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Форма уроку: усний журнал .
Матеріальне забезпечення: портрети відомих письменників Сумщини; виставка книг «Літературна Сумщина»; мультимедійна презентація.
                                                                                  Епіграф:
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня, линеш, рідне слово.
                                                                                Ти наше диво калинове,
                                                                                Кохана материнська мово!
                      Д.Білоус
Хід уроку
І. Організаційний момент.
1.Вступне слово вчителя.
Сьогодні ми, діти, проведемо незвичайний, нетрадиційний урок, що нагадуватиме журнал, який складається з окремих розділів, де ви довідуватиметесь про щось нове. Цей урок, сподіваюсь, сподобається  вам, а наскільки він буде цікавим, залежатиме від вас самих, бо я пропоную вам співпрацювати зі мною.
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
Отже, тема нашого уроку звучить так: «Позакласне читання. Література рідного краю. Незнищенне диво калинове Дмитра Білоуса».
Завдання нашого уроку полягає в тому, щоб глибше ознайомитись із біографічними відомостями про Дмитра Білоуса, особливу увагу зосередити на творах мовної тематики.
ІІІ. Опрацювання нового матеріалу.
І розділ «Літературна Сумщина»
Учитель: Щасливі ви, діти, що зростаєте на славній сумській землі. Славна вона не тільки чесними працьовитими людьми, а ще й іменами багатьох письменників - людьми, які навколишній світ і все, що в ньому відбувається, сприймають по-іншому: не лише зором, а й душею. Побачене вони перепускають через призму серця, а потім передають все те у своїх художніх творах . Таких людей, ви знаєте, у нас, ой як багато!
Я ще раз хочу назвати ці імена, які ввійшли в історію української літератури: Пантелемон Куліш, Павло Грабовський, Леонід Смілянський, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Білоус, Остап Вишня, Яків Щоголів, Олександр Олесь, Анатолій Давидов... Та чи всіх назвеш?
Перед вами виставка книг письменників-земляків. Це суть їхнього життя, це звіт про натхненну роботу на врожайній ниві української літератури. Хто, діти, скаже, навіщо ми вивчаємо творчість письменників-земляків ? Що це нам дає ?
(Відповіді учнів)
Учитель: Важливо охопити все розмаїття літературної Сумщини, але сьогодні ми звертаємося до творчості Дмитра Білоуса. Погляньте на цю хату.
Їй далеко до багатоповерхових будинків, квартир, маєтків, та саме в такій хатці народився письменник у селі Курмани Недригайлівського району.
З юних літ Дмитро Білоус  захоплювався красою та милозвучністю рідної мови. Саме тому й епіграфом нашого уроку послугували рядки з вірша поета «Рідне слово».
(Зачитування учнями епіграфа)
Бесіда за епіграфом:
-  До кого звертається автор у творі?
-  З чим порівнює нашу рідну мову автор? Чому?
-  Що саме переконливо доводить автор у цій строфі?
-  Я пропоную вам глибше познайомитися з цією цікавою, талановитою і невтомною людиною.
Погляньте, яка багата літературна спадщина Дмитра Білоуса.
Уявімо собі на певний час, що ми прийшли на прес-конференцію, на якій журналісти даватимуть літературознавцям запитання, які найбільше їх цікавлять із біографії Дмитра Білоуса. Наступний, ІІ розділ нашого журналу має назву «Бажана зустріч».
Слово надається журналістам.
Журналіст 1: Розкажіть про дитинство Дмитра Білоуса. Яким воно було? Чим запам’яталось?
Бібліограф. Народився Дмитро Білоус  24 квітня 1920 року в селянській сім’ї, де був десятою дитиною, а всього дітей було одинадцять. Діти звикли ділити між собою радощі й біди. Виростали в атмосфері чуйності і доброти. Їхня мати мала лагідну вдачу. І хоч коли хтось із дітей пустував, вона ніколи не піднімала ні на кого руки, хіба що дубцем погрожувала. Посилає, бувало, когось із хлопців до колодязя та каже: «Принеси, спасибі тобі, сину, відерце води». Оте «спасибі тобі» за ще не зроблену роботу окриляло дітей, працювали тоді вони весело, без примусу. Мова ж мамина назавжди увійшла в душу поета.
Журналіст 2: Коли Дмитро Білоус почав друкуватися?
Бібліограф. Друкувати твори почав у п’ятнадцятирічному віці, тобто у 1935 році. Перша збірка гумористичних і сатиричних творів «Осколочним» вийшла у 1948 році, а згодом – «Добрим людям на здоров’я, ворогам на безголов’я» (1951), «Веселі обличчя» (1953), «Обережно: слово!» (1984) та між цими збірками багато інших.
Журналіст 3: А для дітей він писав? Що саме?
Бібліограф. Звичайно. Більше десяти книг. Серед них «Пташині голоси», «Упертий», «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі» та інші.
Журналіст 1: Відомо, що літературна спадщина Дмитра Білоуса багата. А чи був він нагороджений за цей титанічний труд ?
Бібліограф. Так. У 1990 році за збірку «Диво калинове» був удостоєний звання лауреата Державної премії У РСР ім. Т.Г.Шевченка, у 1976 році - премією ім. М.Рильського, орденом Кирила і Мефодія першого ступеня.
Журналіст 1: У літературу Дмитро Білоус увійшов тільки як поет?
Бібліограф. Ні. Ще й як перекладач. Перекладав він із російської, білоруської, болгарської та інших мов.
Учитель. Дмитра Григоровича довго хвилювала проблема: як зацікавити юних читачів мовною тематикою, який дібрати ключ до них? Автор хотів привернути увагу дітей до краси рідної співучої солов’їної мови. І такі вірші народилися!!! Спочатку вони прозвучали по радіо, а згодом вийшли окремою збіркою «Диво калинове» у 1988 році у видавництві «Веселка». Регулярно в ефірі національного радіо виходила передача «Диво калинове», яку вів Дмитро Білоус.
-  Діти, на вашу думку, яка мета була цієї передачі? Чи потрібні сьогодні подібного змісту передачі?
Написанню книжки віршів «Диво калинове» допоміг кумедний випадок, який стався з сином одного письменника Тарасиком, котрий поспіхом у щоденнику записав домашнє завдання: «Принести клумачний словник». Не тлумачний, а клумачний!.. Тому поет ненав’язливо й тактовно повів розмову про рідну мову з дітьми. ІІІ розділ нашого усного журналу ми так і назвемо: «Диво калинове – рідна мова».
Учитель. Із поезією «Клумачний словник» ви вже ознайомилися. Після написання цього твору Дмитро Білоус переконався, що на мовну тематику для дітей треба писати. З’являються вірші: «Із прадавнього коріння», «Дорофей», «Що значить слово «значить»?, «Злитки золоті», «Це ж як вірш!», «На уроці математики» та багато інших.
Пройшов час, і знову звертається письменник до вже змужнілого Тарасика поезією «Тлумачний словник».
(Перед читанням вірша діти отримують завдання)
Завдання випереджувального характеру. Кого із класиків української літератури автор згадує у творі, на кому із сучасників зосереджує увагу?
Діти, самостійно прочитайте поезію «Тлумачний словник» і будьте уважні до змісту твору.
(Діти читають і відповідають на проблемне завдання)
Ø     Чому саме Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко?
(Тому що без цих імен не уявляємо українську літературу, а особливо без Т.Шевченка, бо він – основоположник нової української літературної мови.)
У поезії вам зустрілося незнайоме слово аустенітова сталь. Запишіть значення цього словосполучення: нержавіюча сталь спеціального плавлення.
Учитель: Повернемося знову до тексту поезії.
- Якими епітетами автор називає мову?
- Перечитайте ще раз останню строфу вірша. Як ви її зрозуміли?
- Які ви знаєте словники? Навіщо вони нам? Яку дають користь?
- Для чого служить тлумачний словник?
Учитель: Наша мова, справді, ніжна, дзвінка, мужня, а народ підхопив «злитки золоті» і поніс крізь віки. Щоб слова звучали красиво й чисто, як золото, ви повинні розумно користуватися цим скарбом, а не так, як герой поезії «Що значить слово «значить»? Будьте уважні до змісту поезії.
«Синтез думок»: Ваше завдання: визначити, до чого закликає автор у своєму вірші?
(Виразне читання поезії «Що значить слово «значить»?)
- Що висміює автор у творі? Якщо слухали уважно, то дайте відповідь фразою із тексту. («Лінивство розумове»)
- А які це слова паразитарні? (Ті, які часто і недоречно використовуються).
- Чи є вони у вашому мовленні?
- Що треба робити, щоб позбутися цих негарних мовленнєвих звичок?
Учитель: Мені, діти, приємно, що ви вмієте помічати недоліки у своєму мовленні й своєчасно їх викорінювати. А чи доводилося вам спілкуватися з людьми, які, виїхавши з рідного села в місто, починають ламати свою мову, говорити суржиком? Що ви про таких людей думаєте?
(Діти висловлюють свої думки)
У  Дмитра Білоуса є поезія про таких лжеукраїнців. Вона має промовисту назву – «Коли забув ти рідну мову».
-У яких рядках автор висловив основну думку твору? Читаючи твір, подумайте над запитанням.
(Учні спочатку самостійно читають поезію, а потім ланцюжком по одній строфі).
- Чи можемо ми називати таких людей щирими патріотами?
- Як ви ставитесь до рідної мови? Наскільки добре ви знаєте українську мову, її закони, багатство та простоту?
- Які епітети доберете, щоб висловити свою любов і пошану до рідного слова? Нарешті ми відкриваємо наступний, ІV розділ нашого усного журналу, який має назву «Сторінка-цікавинка».
У деякій мірі - це відпочинок, проте також перевірка на кмітливість і спостережливість, на вміння працювати у групах злагоджено й результативно. Вам необхідно презентувати кросворди, які ви підготували заздалегідь. Центральним словом по вертикалі повинно бути таке, яке стосується теми нашого уроку.
Ваші однокласники підготували всім нам загадки. Як ви думаєте, діти, хто їх склав? Так, Дмитро Білоус - автор не лише чудових цікавих поезій, а й загадок, шарад...
Ми по праву пишаємося творами неперевершених літераторів рідної Сумщини. А чи задумувалися ви коли-небудь, що в нашому селі є талановиті люди, які теж мають свої творчі доробки. Ми відкриваємо наступний, V розділ нашого журналу під назвою «Перлини нашого села».
У першу чергу хотілося б сказати про Данила Кушнаренка, який плідно працював над дослідницькою роботою про перебування Тараса Григоровича Шевченка на Сумщині, відомого в літературі як байкаря, як невтомного трудівника і відданого справі літератури.
Биркун Віктор Володимирович, у минулому вчитель української мови та літератури Попівської середньої школи, автор повісті про часи великої Вітчизняної війни «Добром зігріті».
Чепурна Маргарита Олександрівна, учитель англійської мови, вражає багатством і різноманітністю тем своїх творів; друкувалася в районній періодиці, авторка поетичної збірки «Тепло отчого дому», книги «Шкільна рапсодія», у якій розповіла про історію нашої школи, її працівників.
Перелік талановитих односельців можна було б продовжувати, бо і в нашій школі навчаються діти, які пробують себе в поезії. Можливо, згодом вони виростуть у справжніх поетів. Як знати?
Ще раз повернемося до епіграфа нашого уроку. Як тепер ви розумієте зміст глибоких слів Дмитра Білоуса?
Наш урок добігає завершення. Як бачите, творче джерело Сумщини невичерпне. Нехай у ваших серцях назавжди оселяться красиві й величні поняття про нашу неньку Україну, її народ і мову солов’їну: бережіть навколишній світ і все, що в ньому є! Тоді ми будемо жити вічно! І наша мова також!
Диво калинове – наша рідна мова –
живе, дише. Бо вона – незнищенна!
ІV. Підсумок уроку.
Метод «Мікрофон».
- Що вас найбільше зацікавило на уроці?
- Чи збагатились ви чимось новим, важливим сьогодні? Чим саме?
- Що для вас значать уроки літератури рідного краю?
V. Мотивація оцінок.
VІ. Домашнє завдання.
Написати твір-мініатюру на тему «Диво калинове – рідна мова».

                                                           Презентація

                                                   6 клас

Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. О.П.Столбін. «Перший сніг». Місце дружби,  фантазії та відповідальності за свої вчинки в житті дітей.
Мета: ознайомити учнів із життєвим шляхом письменника-земляка, ідейно-художнім змістом твору, допомогти сформувати власні поняття про дружбу, доброту та колективну творчу справу; розвивати навички складання плану характеристики персонажа, ведення дискусії щодо проблемних понять; виховувати кращі моральні риси людини.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Матеріальне забезпечення: виставка творів О.Столбіна, мультимедійна презентація.
Хід уроку
І.Організаційний момент.
 - Від чого залежить ваш настрій на уроці: від дня тижня, від самого змісту уроку, від погоди за вікном?
(Висловлювання учнів, створення позитивної атмосфери навчання).
ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети уроку.
1. Вступне слово вчителя.
Сьогодні на уроці ми з вами поговоримо про життя та творчість письменника-земляка О.П.Столбіна, ознайомимося з його оповіданням «Перший сніг», навчимося давати характеристику героям твору, а для цього вам доведеться визначити деякі проблемні питання й проявити свої творчі здібності. Тож до роботи!
2. Бесіда про особисту значущість теми.
Незакінчене речення.
«На мою думку, з творчістю О.П.Столбіна варто ознайомитись, тому що…»
ІІІ. Сприймання та засвоєння нового матеріалу.
1.     Повідомлення учнів про цікавий епізод із життя письменника.
У далекому 1937 році шестикласник Льоня Столбін отримав завдання з української літератури , написати твір «На колгоспному подвір’ї». Хлопчик вирішив піти на колгоспний двір і побачити,  що ж там є цікавого. Він побачив голодних та виснажених коней, порожні ясла, п’яного конюха дядька Остапа. Саме про це й написав у своєму творі. За таку роботу він отримав одиницю, та через декілька днів твір опублікувала районна газета. За це хлопчика викликали навіть на засідання правління колгоспу. Та головне, що коні з того часу не були вже голодні та недоглянуті, а Льоня зрозумів, що слово – то велика сила.
Пройшли роки… Олексій Петрович став письменником. Творчістю свого земляка ми пишаємося, бо не кожне село може похвалитися, що має свого лауреата премій ім. М.Трублаїні та ім. М. Хвильового. Пише О.П.Столбін здебільшого про дітей та для дітей. «Перший сніг» - твір про дітей вашого віку.
2. Робота з літературознавчими поняттями.
- Давайте згадаємо, який твір називається оповіданням?
- Доведіть, що твір «Перший сніг» - це оповідання…
- Визначте тему цього твору.
- Як називається опис природи у тексті? З якою метою автор уводить у оповідання  пейзаж?
(Учні знаходять у тексті опис першого снігу.)
- Хто є головним героєм твору? Чому саме він?
3. Диференційована перевірка знання змісту оповідання.
А). Індивідуальні завдання «Чи є в тексті таке  речення?»
Б) Знайдіть і дочитайте речення.
В). Робота в парах. (Почергові запитання за змістом оповідання).
4. Робота над характеристикою героя оповідання.
(Учні працюють із текстом. Знаходять речення та словосполучення  які можна використати під час складання плану та характеристики героя. Колективне складання плану).
Орієнтовний план
1.     Антон Чуприна – головний герой оповідання «Перший сніг»
2.     Риси вдачі хлопчика.
3.     Ставлення рідних до героя.
4.     Стосунки з однокласниками.
5.     Захоплення та вміння.
6.     «Людям на радість»
ІV. Закріплення вивченого матеріалу
Метод «Прес».
Сподіваюся, що оповідання на кожного з вас справило враження, яке ви спробуєте висловити лише одним реченням, що починається зі слів «Я вважаю, що…», а називатиметься ваше висловлювання «Мої враження від оповідання О.П.Столбіна «Перший сніг»».
V. Підсумок уроку.
- Чи є серед ваших знайомих діти, чимось схожі на Антона Чуприну?
- Які прислів’я та приказки спадають вам на думку після опрацювання цього твору?
Один за всіх, і всі за одного.
У страху очі великі.
Хто людям добра бажає, той і собі має.
Коли весело живеться, до роботи серце рветься.
На світі тому легко живеться, хто вміє добре подякувати і добре попросити.
Нехай у всьому, що робиш ти, проступить слід душі та чистоти.
- Що було найцікавішим на уроці?
- Що викликало труднощі?
- Хто був найактивнішим?
- Чия відповідь сподобалася найбільше?
- З яким настроєм ідемо з уроку?
VІ. Мотивація оцінок.
VІІ. Домашнє завдання.


                                                                                         Презентація

                                              7 клас
Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. Байкарі Сумщини.
Мета: привчати дітей до самостійної роботи з художніми творами, аналізувати байку відповідно до її жанрово-видових особливостей; розвивати усне зв’язне мовлення, логічне мислення; виховувати почуття взаємодопомоги й відповідальності за доручену справу.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Матеріальне забезпечення: твори письменників Сумщини, мультимедійна презентація.                                                                                                                        
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Актуалізація знань, мотивація навчальної діяльності.
Учитель: Сьогоднішній урок я хочу розпочати із поетичної хвилинки, а допоможуть мені наші «актори». Прослухайте твір і визначте, до якого жанру художньої лірики він належить ?
(Інсценізація байки «Бджола і Муха» Данила Кушнаренка)
Отже, до якого жанру художньої лірики належить прослуханий вами твір. Чому? Це народний твір чи художньо-літературний?
За допомогою методу «Незакінчене речення» повторимо вивчений матеріал.
-                     Літературна байка – це . . .
-                     Вона відрізняється від народної тим , що . . .
-                     У 6 класі ми вивчили такі народні байки . . .
-                      Мені відомі такі байкарі української та зарубіжної літератур . . .
-                     Характерною ознакою літературної байки є . . .
-                     Байка складається із . . .
-                     Найчастіше в ролі головних героїв байок виступають . . .
-                     Зазвичай у байках викриваються . . .
ІІІ. Оголошення теми й очікуваних результатів уроку.
Учитель: Дорогі діти! Сьогодні у нас черговий урок літератури рідного краю. На подібних уроках ми з вами вже не раз говорили про те, наскільки багата талантами сумська земля. Вона виростила на своїх багатих і чудових просторах таких майстрів слова як П.Куліша, Я.Щоголева, П.Грабовського, Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного, М.Хвильового, Олександра Олеся, Остапа Вишню та цілий ряд інших художників слова, твори яких є коштовним надбанням усього українського народу!
Сьогодні добре відомі сучасні сумські літератори - Олексій Столбін, Анатолій Гризун, Миколай Грищенко, Василь Чубур, Іван Корнюшенко, Петро Гришко, Євген Васильченко, Григорій Єлишевич, Данило Кушнаренко. На сьогоднішньому уроці ми познайомимось із творчістю деяких байкарів Сумщини.
Завдання уроку полягає в тому, щоб ми вчилися самостійно опрацьовувати пропонований матеріал, аналізувати його, відтворювати, удосконалювати вміння роботи у кооперативних групах, чітко, лаконічно висловлюватись.
ІV. Вивчення нового матеріалу.
На попередньому уроці літератури рідного краю ви отримали завдання підготувати матеріал про байраків Сумщини. Для ефективності роботи  ви маєте об’єднатись  у малі групи, кожна з яких отримає відповідні завдання.
1 група - Петро Гришко
1. Короткі відомості про байкаря.
2. Підготувати виразне читання байки «Лисяча директива».
3. Визначити основну думку твору.
4. Пояснити, як ви зрозуміли слово «директива».
5. Яку роль відіграє окличне речення у творі?
2 група - Петро Гришко
1. Підготуйте виразне читання в ролях байки «Хомина сторожа».
2. Визначте основну думку твору.
3. Поясніть мораль байки.
4. Чим байка відрізняється від оповідання і що має спільного з ним?
3 група - Петро Гришко
1. Підготувати виразне читання байки «Ображений горобець».
2. Визначити основну думку твору.
3. Які риси характеру автор викриває?
4. Кого із сучасних співаків української естради називаємо українськими соловейками?     
5. Що означає поняття «задавати тон»?
4 група - Євген Васильченко
1. Підготуйте короткі відомості про байкаря.
2. Виразно прочитайте байку «Криве дзеркало».
3. Перечитайте ще раз мораль байки. Що вона виражає: тему чи основну думку?
4. Процитуйте, за які ідеали пропонує Горобчик битися Кішці?
5. Як ви зрозуміли мораль байки?
5 група – Данило Кушнаренко
1. Коротко про байкаря.
2. Виразно прочитати байку «Жуки-трудовики».
3. Кого автор називає жуками-трудовиками?
4. Чому годиться порядним людям живитися плодами власної праці, а не чужої?
5. Перечитайте ще раз мораль байки. Як ви її зрозуміли?
(Групи працюють 5 -7 хв. Презентація роботи груп)
Учитель: Ви – учні. Яка ваша основна праця? Чому ви повинні працювати самі на себе? Наука шкільна - це одна наука, а наука сімейна – інша. З цього приводу прослухайте байку «Кмітливе цуценя». Прослуховуючи, спробуйте визначити тему твору, зробіть висновок.
(Зачитування та коментування байки)
V. Узагальнення знань учнів.
1. Над чим ми сьогодні працювали на уроці?
2. Чи досягли ми очікуваних результатів? Яких? Які теми піднімають байкарі у тих творах, які ми опрацювали?
3. За методом «Мікрофон» підсумуємо роботу на уроці.
- Сьогоднішній урок для мене важливим був, бо . . .
VІ. Мотивація оцінок.
VІІ. Домашнє завдання.

                                                                                                              Презентація


                                            8 клас
Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. Змалювання природи як засіб бачення і пізнання світу (за творами А. Давидова «Катамаран», «Голубий патруль».
Мета: ознайомити учнів із основними епізодами життя та творчості А.Давидова, проаналізувати прозові твори письменника; розвивати образне мислення, пам’ять, увагу; виховувати бережливе ставлення до природи, екологічне мислення учнів.
Очікувані результати.
Після уроку учні зможуть:
ü розповідати про основні етапи життя та творчості А.Давидова як неординарної особистості, людини, закоханої в усе живе;
ü аналізувати прозові твори письменника;
ü висловлювати власне ставлення до творчості А.Давидова на основі особистої участі у роботі груп та в рольовій грі.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Матеріальне забезпечення: виставка творів письменника, мультимедійна презентація, публікації в пресі.
Епіграф:
Маєш друзів – світ широкий, як степ.
Не маєш – вузький, мов долоня
                                     Народна мудрість
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів.
Слово вчителя. Дорогі восьмикласники! Сьогоднішній урок я хочу розпочати з поетичної нотки.
Під небом, найблакитнішим на світі,
Серед полів, садів, лісів
Живе село вже не одне століття.
Й зростають покоління дочок і синів.

Мій рідний край – це Бочечки чудові!
Працьовита хліборобська сторона,
Казкові краєвиди й бори соснові.
І пісня, що бренить, як та весна.

О, мила сторона, маленька батьківщино!
Теплом від тебе віє повсякчас,
Тут материнська ласка і батька розуміння,
Тут друзі є у кожного із нас.
Тож і говорити ми будемо сьогодні про рідний край, про його літературні надбання.
Наша чарівна Слобожанщина уславилась багатьма талановитими письменниками. Згадаймо їх.
(Діти відповідають).
-         Діти, а чи знайоме вам ім’я А.Давидова?
(Діти відповідають).
ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку.
Сьогодні на уроці ми ширше познайомимося з життям і творчістю сподвижника української культури А.Давидова.
Тема нашого уроку «Змалювання природи як засіб бачення і пізнання світу».
За епіграф візьмемо слова «Маєш друзів – світ широкий, як степ. Не маєш – вузький, мов долоня». А чи доречно ми підібрали його, ви скажете в кінці уроку.
- Враховуючи тему уроку, давайте спробуємо визначити, чого ми очікуємо від нього.
(Діти відповідають)
План
1.       Біографічні відомості про А. Давидова.
2.       Повість «Катамаран».
3.       Повість «Голубий патруль»
4.       Значення творчого  доробку письменника.
ІІІ. Опрацювання нового матеріалу.
Слово вчителя. Перше знайомство з письменником, підготовка до уроку дали вам можливість відкрити для себе неповторну особистість А.Давидова, його безмежну любов до усього живого на землі. Тож давайте пригадаємо його життєвий і творчий шлях. До слова запрошую біографів.
1. Повідомлення учнів.
Біограф 1. Кожен, хто знайомився з творами Анатолія Давидова, відзначав їх заглибленість у дитячу психологію, ясну і просту мову, турботу про збереження природи рідного краю. Приємно відзначити, що цей чудовий письменник – наш земляк.
Анатолій Іванович Давидов народився 8 лютого 1938 року у селі Бочечки у родині вчителів. Закінчив Конотопську середню школу № 14 та у 1960 році - природничий факультет Ніжинського педагогічного інституту.
Учителював, був на комсомольській роботі. Працював завідуючим відділом природознавства журналу «Знання та праця», а у 1975 - 1984 роках - головним редактором журналу «Барвінок», з 1984 року – директором видавництва «Молодь», потім – завідуючим сектором преси та інформації Кабінету Міністрів України.
З 1961 року наш земляк почав друкуватися. Перу Анатолія Івановича належать майже два десятка художніх та наукових книг для дітей та юнацтва. Серед них – «Ширшає виднокруг» (1967), «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція «Суничка» (1971), «Без креслень і кельми» (1975), «Катамаран» (1979), «Знай, люби, бережи» (1979, 1985), «Скарб» (1980), «Голубий патруль» (1983), «Сонечко спить у дзвониках» (1987), «Не так вже й тісно на землі» (1987), «Пригоди Озивайка» (1987), «Знай, люби, бережи» (1989, російською мовою), історична повість «Цілющий камінь» та багато інших. Окремі з них перекладені російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдовською, німецькою, чеською, словацькою та іншими мовами.
Біограф 2. За збірку оповідань «Сонечко спить у дзвониках» А.І. Давидов у 1987 році була присуджена Республіканська літературна премія імені Лесі Українки, а в наступному році нашому землякові було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
З 1976 року Анатолій Іванович був членом Спілки письменників України, його діяльність відзначена низкою урядових нагород.
Написані на основі особистого педагогічного досвіду книги нашого земляка допомагають учителям шукати шляхи до дитячих сердець через показ різноманітних форм навчального впливу. Скажімо, його книга «Експедиція «Суничка»» ще й донині допомагає вчителям-природникам прищеплювати учням любов до землі, прагнення захищати світ від варварства дорослих «перетворювачів природи».
Біограф 3. Книги нашого земляка не залежуються на полицях бібліотек, бо ставлять одну з найактуальніших проблем сьогодення – захист рідної природи. Але цього було б замало, коли б автор не володів рідкісними уміннями розповісти про пережите. І не просто розповісти, а показати це зримо, яскраво.
Читаючи повісті й оповідання Анатолія Давидова, своєю увагою ніколи не зупиняєшся лише на пізнавальному. Письменник примушує читачів думати про людину, про її складні стосунки з навколишнім середовищем, про значення природи й необхідність її збереження.
Визнаний майстер слова Михайло Стельмах зазначав, що «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а, отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз що проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує: подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі».
Життя Анатолія Давидова обірвалося 5 січня 2002 року. Через два роки вдячні земляки назвали іменем письменника вулицю у його ріднім селі Бочечках.
Слово вчителя. Переходимо до роботи секцій, які досліджували повісті А.Давидова «Катамаран», «Голубий патруль».
Перш ніж почнуть говорити дослідники, мені хотілося б ще раз наголосити, що все своє життя письменник працював з великою напругою, поєднуючи виконання службових обов’язків з творчою діяльністю. Він засівав духовну ниву, аби його думку дійшли до маленьких сердець і вчили їх любити та берегти рідну природу.
Зараз ми з вами помандруємо стежинами рідних лісів, полів, попливемо річкою назустріч цікавому, захоплюючому. Можливо, навіть дехто не зразу зрозуміє, чи це урок літератури, чи біології, чи в класі він, чи серед моря квітів, трав, в оточенні метеликів, птахів, жучків.
Тож вирушаймо, друзі, у путь разом з героями повістей А. Давидова.
2. Виступи учнів-дослідників повісті «Катамаран». Бесіда за твором.
-            Чому повість називається «Катамаран»?
-            Яка тема, ідея повісті?
-            Робота над текстом з коментованим читанням.
-            Враження учнів від твору.
3. Виступи учнів-дослідників повісті «Голубий патруль». Бесіда за твором.
-            Що нового дізналися, прочитавши повість?
(Робота над текстом з коментованим читанням)
-            Чого навчає нас ця повість?
-            Ваші враження від прочитаного твору.
-            Висновки.
Слово вчителя.
-            Чи є питання до учнів груп-дослідників?
Я дякую учням за співпрацю і хочу звернутися до наших шановних «опонентів», які уважно слухали повідомлення однокласників. Чи результативним був наш урок, довідаємося ми після того, як ви попрацюєте з текстовим завданням.
ІV. Узагальнення знань, умінь, навичок.
1.    Тести для «опонентів».
2.    Метод «Мікрофон» або «Прес» за правом піднятої руки.
-            Чи справдилися ваші очікування від сьогоднішнього уроку?
-            Як ви розумієте зміст епіграфа? Чи простежувався він протягом уроку?
-            Чим збагатив вас сьогоднішній урок?
-            За що б ви подякували А. Давидову?
-            Над чим змусили задуматися твори письменника?
-            Що б ви порадили своїм друзям, дорослим?
-            Якими б фарбами ви б позначили свої почуття на уроці? Як ви думаєте, від чого це?
(Учні на листочках малюють «настрій», а потім пояснюють).
V. Підсумок уроку.
Слово вчителя. Ось і підійшов до кінця ще один урок літератури рідного краю. Думаю, що він змусив нас задуматися над власними звичками, поведінкою, вчинками. Ми повинні радіти квітці в саду, на лузі, дякувати сонцю в небі, оберігати пташку, охороняти кожну тварину – бути милосердними, добрими до всього живого на нашій прекрасній планеті Земля, і знати, що «щастя – це бути з природою, бачити її, розмовляти з нею» (Л. Толстой).
VІ. Мотивація оцінок.
VІІ. Домашнє завдання.
1. Скласти розповідь «Тема любові до природи у творчості А.Давидова» (група біографів)
2. Скласти діалог «Загальнолюдські цінності у творах А. Давидова» (творча група).
3. Опрацювати творчість П. Ключини.


Матеріал для вчителя
Тестові завдання «Життя і творчість А. Давидова»
1.          Де народився А.Давидов?
а) м. Конотоп;
б) с. Бочечки;
в) с. Великий Самбір;
г) м. Київ.
2.          Ким за професією були батьки письменника?
а) учителі;
б) юристи;
в) військові;
г) лікарі.
3.          Де А. Давидов здобув вищу освіту?
а) Сумський педінститут;
б) Конотопський індустріально-педагогічний технікум;
в) Ніжинський педінститут;
г) Сумський с/г інститут.
4.          Яку отримав професію?
а) учителя;
б) будівельника;
в) агронома;
г) економіста.
5.          Головним редактором якого журналу працював письменник?
а) «Мурзилка»;
б) «Барвінок»;
в) «Знання та праця»;
г) «Малятко».
6.          Яке оповідання А. Давидова ми вивчали в 5 класі?
а) «Екзамен»;
б) «Грицева шкільна наука»;
в) «Грицько»;
г) «Сонечко спить у дзвониках».
7.          Катамаран – це
а) велосипед;
б) літак;
в) човен;
г) машина.
8.          У повісті «Катамаран» розповідається про:
а) голодомор 1933 року;
б) події Вітчизняної війни;
в) таємниці природи;
г) життя дітей-кріпаків.
9.          Керівника зоологічного гуртка (із повісті «Голубий патруль») звати:
а) Віктор Сергійович;
б) Микола Іванович;
в) Юрій Семенович;
г) Сергій Михайлович.
10.     У повістях «Катамаран», «Голубий патруль» А.Давидов закликає:
а) берегти рослинний і тваринний світ;
б) знищувати жаб, метеликів;
в) цінувати дружбу, взаємодопомогу;
г) бути відповідальним за чисте небо, щедроти землі.


                                                8 клас  
Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. Оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні в «Мисливських усмішках».
Мета: ознайомити школярів із життям і творчістю Остапа Вишні, проаналізувати окремі гуморески, розкрити літературне поняття «усмішка»; розвивати навички роботи з літературним твором, культуру зв’язного мовлення, формувати стійкі читацькі інтереси; виховувати в школярів високі моральні якості, почуття любові та поваги до рідної природи.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Матеріальне забезпечення: портрет Остапа Вишні, бібліотечка-виставка творів гумориста, малюнки учнів до циклу гуморесок письменника, тестові завдання, презентація творчості Остапа Вишні.
                                                                Епіграф:
                                                                Остап Вишня, хто він для нас?        
                                                                Країна веселої мудрості.
                                                                Слава України, її невмируща краса.
                                                                                                         О. Гончар
Хід уроку
І. Створення емоційного настрою уроку.
Виразне читання усмішки Остапа Вишні «Моя автобіографія» (учень - заздалегідь підготовлений).
ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок учнів.
-         Обмін враженнями від прочитаного твору – технологія «Незакінчене речення»: «Слухаючи усмішку, я відчув…, думав…; мене схвилювало…, був уражений…, мене розсмішило…»).
-         Які твори та яких авторів ви вивчали у 8 класі в розділі «Український гумор і сатира»?
-         До чого вони спонукають?
-         Яке значення має усмішка в житті людини?
-         Як ви розумієте вислів «єдність людини і природи»?
-         Що трапляється тоді, коли людина завдає школи оточуючому середовищу?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку.
ІV. Опрацювання навчального матеріалу.
1.     Вступне слово вчителя
Сьогодні, діти, наш урок присвячений чудовій і веселій людині, життєлюбу й оптимісту – Остапу Вишні. У найскладніших умовах він не втрачав віри в людину, в її душевну красу, творчу вдачу. Письменник любив природу, любив і знав та, що найголовніше, відчував народну пісню, дотеп та гумор. Його ім’я оповите ореолом слави. Воно живе в пам’яті мільйонів щирих любителів нашого слова, того іскрометного та задушевного сміху, що його так щедро дарував незабутній Остап Вишня.
Чи замислювались ми над тим, чому нам стає смішно, коли читаємо твори Остапа Вишні? Розкрити природу гумору видатного майстра усмішки – одне із завдань, яке ми розв’яжемо сьогодні на уроці.
2.     Опрацювання біографії Остапа Вишні.
Повідомлення учнів
1. Дружна родина Губенків.
2. «Ріс, як і всі ростуть».
3. Початкова освіта. Глухівська семінарія.
4. Навчання у Київському університеті.
5. Роки ув’язнення та заслання.
3. Елемент лекції.
У післявоєнний період О.Вишня створив великий цикл неперевершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної природи «Мисливських усмішок», в основі яких лежать життєві факти, реальна дійсність, а основне – глибока любов до рідної природи.. Герої Остапа Вишні – люди високих і благородних поривів, чистої моралі та душевної краси.
Остап Вишня був і сам затятим мисливцем і рибалкою. Щоправда, на полювання збирався з гаслом: «Хай живуть зайці!».
Ось запис із його щоденника, зроблений 23 грудня 1951 року: «Були на полюванні. Не вбили і не застрелили нічо­го. Для мене це—типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому «попом», без нічого,—всі спокійні. Всі: жона, донька, зять і навіть онучок, Павлушка, зовсім байду­же заявляє: «Ді (дід)! Зайць (заєць) ма! (нема!)». Зайця, як завжди, нема.
І от одного разу я приношу зайця. Факт! Ціла трагедія. Як? Дід убив зайця? Не може бути!
І пішло!
Дружина з кимось говорить по телефону:
-         А ви знаєте - у нас заєць!
-         Ну?
-         Факт! Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?».
 Ще запис 23 січня 1952 року: «Їздили полювати. Це - не вперше і не востаннє. Нічого!
І як радісно, що я нічого не вбив!
І як радісно буде, що я нічого не вб'ю.
Одне тільки: Павлуша, онук, чекає від діда зайця.
А дід - без зайця та й без зайця!
Перед онуком незручно!».
Він надзвичайно любив природу, ліси, поля, річки, чарів­ні краєвиди українського степу. З батьківською турботою ставився до звірів і птахів. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де відпочивав душею, заспокоювався від міської метушні. Дуже часто полював разом із Максимом Рильським, особливо в останні роки свого життя.
Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок.
У 1958 р. вийшло найповніше видання цього циклу під назвою «Мисливські усмішки». Схоже, що це була одна з його найулюбленіших тем. Не тому, що сам був мисливцем і рибалкою. У таких усмішках не було необхідності кривити душею.
«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі - явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна - дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою:
«...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Пискнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...
Сіріє...
- Фіть-фіть-фіть! - прорізало повітря чиря...
- Б-б-бах!
Перший постріл!
Полювання відкрито!», - так закінчується усмішка «Відкриття охоти».
4. Робота з текстом усмішки «Відкриття охоти».
1)    Виразне зачитування уривків із твору.
2)    Бесіда за твором.
-  До кого звертається і з ким радиться письменник, вирішуючи питання куди їхати на полювання?
-  Як передає Остап .Вишня хвилювання мисливця напередодні полювання?
-  Які засоби допомагають письменнику передати психологічний стан мисливця?
-  Яка основна думка гуморески?
У «Мисливських усмішках» письменник звертається до птахів і звірів, як до людей, дає їм поради й висловлює співчуття. Тварини в творах Остапа Вишні - пустуни й гумористи, хитрі й дотепні, як і мисливці.
-  Які ж приклади діалогів з тваринами ви можете навести?
Ø     Розмова з сікачем у творі «Дикий кабан або вепр»
Ø     Діалог між мисливцем та лосем в усмішці «Лось».
Ø      Розмова автора з мудрим зайцем.
Письменник чи його герої, а найпевніше - численні читачі творів розмовляють з вепром-сікачем і перепілкою, лосем і сомом, дрохвою й мудрим зайцем. В Остапа Вишні дуже багато методів і прийомів, за допомогою яких він досягає комічного ефекту. Назвіть їх.
Ø     Вміння автора пояснювати те, що й так усім зрозуміле.
Ø     Широке використання дотепів із народного побуту.
Ø     Використання професійно-мисливської термінології.
Ø     Вживання лексичних прийомів.
5. Рольова гра. Учитель пропонує виступити у ролі Остапа Вишні й відповісти на запитання поставлені учнями (учитель допомагає восьмикласникам сформулювати їх). Приклади запитань:
§      Охарактеризуйте Вашого оповідача. (Герой-оповідач трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина).
§      Звідки Ви берете теми для написання мисливських усмішок? (Чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам я) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини).
§      Що бачили люди у ваших усмішках? («У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом... І так мені хотілося, щоб посміхнулися вони, щоб веселі вони були, радісні, хороші...»).
6. Слово учителя.
У великому творчому доробку письменника представлено різноманітні жанри малої прози, але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Він мовби сам усміхається, розповідаючи. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (у ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо.
7. Літературознавча хвилинка.
Усмішка – різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Зараз вживають терміни «народні усмішки», «усмішка-жарт», «усмішка-нарис» та ін.
IV. Підсумок уроку.
1. Проведення тестового опитування.
2. «Мікрофон».
«На сьогоднішньому уроці мені найбільше сподобалося…»
V. Домашнє завдання. 
Матеріал для вчителя
Тести
Завдання 1—6 мають по чотири варіанти відповідей, з яких лише ОДНА правильна. Виберіть правильну відповідь і запишіть її на аркуші відповідей.
1.                     Вкажіть рядок, у якому правильно вказано місце народження Остапа Вишні (за усмішкою «Моя автобіографія»)
а.                     У капусті
б.                     У картоплі
в.                     Витягли з колодязя
г.                      У кукурудзі
2.                     «Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє…»
а.                     Картопля
б.                     Коноплі
в.                     Бур’яни
г.                      Природа
3.                     Вкажіть, яка подія раннього дитинства Остапа Вишні «твердо врізалася в пам’ять”
а.                     Лайка матері
б.                     Падіння з коня
в.                     Навчання у школі
г.                      Розмова з батьком
4.                     Вкажіть назву книги, «що найсильніше … враження справила в моїм житті»
а.                     «Катехізис» Філарета
б.                     «Оракул» Соломона
в.                     «Руський паломник»
г.                      «Кобзар» Т. Шевченка
5.                     Вкажіть рядок, у якому правильно названо цикл усмішок, що розглядався на уроці
а.                     «Вишневі усмішки»
б.                     «Сільські усмішки»
в.                     «Мисливські усмішки»
г.                      «Київські усмішки»
6.                     Вкажіть рядок, у якому правильно подано визначення літературного терміна «усмішка»
а.                     Невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови
б.                     Прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету
в.                     Різновид фейлетону та гуморески
г.                      Міркування, яке різко відрізняється від традиційного, загальноприйнятого, а іноді розходиться із здоровим глуздом

Завдання 7-8 мають по шість варіантів відповідей, з яких КІЛЬКА правильних. Виберіть правильні відповіді й запишіть їх на аркуші відповідей.
7.                     Зазначте рядки, у яких названо усмішки, що розглядалися на уроці
а.                     «Лисиця»
б.                     «Моя автобіографія»
в.                     «Самі собі шкідники»
г.                      «Дикий кабан або вепр»
д.                     «Відкриття охоти»
е.                      «Дика гуска»
8.                     Вкажіть рядки, у яких зазначено прийоми комічного, що їх використовує Остап Вишня у своїх усмішках
а.                     Використання професійно-мисливської термінології
б.                     Багато подробиць, часто – надмірних
в.                     Вміння автора пояснювати те, що й так  усім зрозуміле
г.                      Опис статистичних незмінних деталей: колір волосся, риси обличчя, фігура
д.                     Зображення кумедної поведінки людей, смішних випадків із життя
е.                      Гумористична персоніфікація і гіперболізація елементів природи
Відкрите тестове завдання
9.                     Запишіть справжнє прізвище Остапа Вишні.














                                          8 клас
Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. Тарас Шевченко і Сумщина.
Мета: ознайомити учнів із матеріалами перебування Т.Шевченка на Сумщині, простежити творчі та біографічні зв’язки поета з родиною Лазаревських, проаналізувати відображення у фольклорі та творчості сучасних письменників Сумщини факту перебування Тараса Григоровича на нашій землі; розвивати зацікавленість дітей постаттю Т.Шевченка; виховувати почуття поваги і гордості за те, що Сумщина відіграла важливу роль у житті Т.Шевченка.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Обладнання: мультимедійна презентація «Т.Г.Шевченко і Лазаревські»; карта подорожі Шевченка по Україні; «Кобзар»; зразки офортів; кролевецькі рушники.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Вступне слово вчителя.
«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем  у царстві людської культури … Доля переслідувала його, але не зуміла перетворити золота його душі у ржу… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу», - так писав про Тараса Шевченка Іван Франко.
Не можна уявити, діти, Україну без Шевченка, а Шевченка - без України. І хоча Тарас Григорович Шевченко помер майже 200 років тому, та його твори хвилюють нас і сьогодні. Ми хочемо знати, як склалася його доля, як він працював, із ким дружив, проти кого боровся, яким був у побуті… Більш детально, глибше, діти, ви ознайомитеся з подібними відомостями, його творчістю у старших класах, а сьогодні ми зосередимо увагу лише на питанні «Шевченко і Сумщина».
ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
Відразу, діти, я б хотіла вас запитати: як ви вважаєте, чи випадково вибрана мною така тема уроку? Чим відзначається початок  березня із року в рік?
(1.Початок березня має особливі дати. Загальновідомо, що 9 березня 1814 року день народження Шевченка, а 10 березня 1861 р. – день смерті поета.
2.  Це дні пам’яті  про генія українського народу. І ми, підростаюче покоління, повинні свято зберігати пам'ять про цю людину з великої літери).
Ми ніколи не забудемо палкого патріота, генія, співця дум народних. Наш урок сьогодні пройде у нетрадиційній формі. Його ми побудуємо у вигляді декількох етапів вашої «дослідницької» роботи, що матиме певні зупинки. Так, як Шевченко подорожував по Україні, так і ми пройдемо його шляхами.
Отже, перша зупинка пізнавального значення: «Щира дружба Т.Г.Шевченка і родини Лазаревських».
Коротка історична довідка дасть можливість вам зрозуміти, чому між цими людьми виникли теплі взаємини.
1. Активна лекція.
Говорячи про життя і творчість незабутнього генія українського народу Т.Г.Шевченка, не можна не згадати теплим словом тих людей, що стали йому опорою в тяжкі хвилини життя, допомогли витримати нерівний двобій із царизмом, залишитися нескореним співцем волі й боротьби.
Людьми, які відіграли велику роль у житті Тараса Григоровича, була дружна родина Лазаревських із с. Гирявка Конотопського повіту (нині село Шевченкове Конотопського району).
Сім’я дрібного поміщика Матвія Лазаревського (6 синів - Василь, Михайло, Федір, Яків, Олександр, Іван, дочка Глафіра Матвіївна і дружина Афанасія Олексіївна) була палкою шанувальницею творчості Шевченка.
Усі брати Лазаревські були культурними і високоосвіченими людьми з чуйними й добрими серцями, мали спільних із поетом друзів. Вони любили Шевченка як людину, як великого українського поета і художника, високо цінували його творчість, вболівали за його долю, виявляли особливе піклування і турботу.
Скажіть діти, а як це було на ділі?
Учень. Коли Шевченко був на засланні, Лазаревські надсилали йому гроші, конверти, зошити, олівці, пера, передавали різну літературу. Намагалися підтримати морально і через впливових осіб сприяли полегшенню його солдатського життя.
Учитель. А як сам Шевченко  ставився до цієї дружби?
Учень. Сам Тарас Григорович завжди з незмінною любов’ю і вдячністю згадував любих його серцю братів Лазаревських. Так, у «Щоденнику» він записує: «На диво симпатичні люди, ці прекрасні брати Лазаревські. Всі шість братів, як один, рідкість!».
Учитель. Із усіх шести братів Лазаревських у Шевченка були найтісніші зв’язки з Федором. За доброту і людяність поет був дуже йому вдячний. На знак цієї вдячності Тарас Григорович намалював портрет Федора із братом Михайлом. Обидва брати були дуже задоволені роботою друга. Зверніть увагу на цю роботу.
(Демонстрація портрета)
Учитель. Зрозуміло, що постійно разом товариші бути не могли, а якось же треба спілкуватись?! То як же підтримувалися зв’язки між Шевченком і Лазаревськими?
Учень. Тісні зв’язки між Лазаревськими і Шевченком підкріплювалися листуванням. До нас дійшло 25 листів, що їх написали Лазаревські Шевченку і 34 – надісланих Шевченком сім’ї Лазаревських та їх матері.
Учитель. Якщо дружба між Шевченком і братами зародилась на основі спільних інтересів, то як відбувається знайомство поета із ненькою братів?
Учень. Про матір Лазаревських, Афанасію Олексіївну (1801-1879), Шевченко довідався від своїх друзів, її синів. Вони дуже багато хорошого розповідали йому про неї, і він полюбив її, як рідну.
Учень.  У свою чергу Афанасія Олексіївна, слухаючи розповіді синів про Тараса Григоровича, пройнялась глибокою повагою до геніального поета, бо улюбленою книгою її був «Кобзар». Дізнавшись від її синів про привабливі риси характеру Афанасії Олексіївни, її ніжну материнську любов до своїх дітей, Кобзар пройнявся до неї великою повагою.
Учитель. Який подарунок підготував Т. Шевченко на знак глибокої поваги до Афанасії Лазаревської?
Учень. У 1858 році він надіслав їй один із своїх офортів «Свята родина» з автографом. Незабаром, десь у кінці того ж року, одержує від неї листа, у якому Афанасія Олексіївна сердечно дякувала поетові за подарунок і просила його любити і не забувати її.
Учитель. У відповіді учениці прозвучало слово офорт досі вам невідоме. Запишіть визначення: офорт  - французьке слово, що означає «Міцна вода» - це малюнок на металі, який робиться шляхом травлення металу кислотами.
Учитель. Чи можемо ми назвати Шевченка вдячним товаришем? Як він відповідає на лист Лазаревської?
Учень. Шевченко, одержавши листа, сповненого материнською любов’ю і зігрітого почуттям взаємної  поваги, із такою ж теплотою відповідає у наступному листі Афанасії Олексіївні: «Благородних синів ваших я звик називати моїми рідними братами, дозвольте ж вас називать моєю рідною, гаряче любимою матір’ю і прийміть сердечний синівський цілунок від глибоко люблячого Вас Т.Г.Шевченка ».
Учитель. Що було головним мотивом цих, так званих, «дослідницьких» матеріалів ваших однокласників?
            – Чи можемо ми назвати дружбу між Шевченком і братами Лазаревськими справжньою? Чому?
– За що Тарас Григорович називав неньку Лазаревських рідною матір’ю?
– Збираючись у 1859 році поїхати на Україну до рідних братів і сестри Ярини, з якими не бачився дванадцять років, Шевченко вирішив обов’язково побувати на Конотопщині в с.Гирявка, щоб побачитися з матір’ю Лазаревських і зустрітися з її синами. Повертаючись із Києва до Петербурга, Тарас Григорович завітав-таки у маєток Лазаревських.
Тому наступна, зупинка нашої пошукової роботи це «Тепла зустріч Шевченка на Конотопщині»
Учитель. Якою ж була зустріч, як проходило перебування Великого Кобзаря на конотопській землі?
Учень. Щирою і теплою була зустріч Шевченка з Афанасією Олексіївною 21 серпня 1859 року. Вона зустріла його, як сина, ніжними материнськими обіймами, радо і ласкаво привітала. Виявлене нею піклування, гостинне ставлення зворушило серце поета, навертало на очах сльози.
Учень. А мені відомо, що у цей же вечір до батьківського дому прибув і Федір Лазаревський. Скільки було радості! Мати просто сяяла від щастя, а Тарас Григорович і Федір Матвійович просто не могли наговоритися!
Учитель. Яким же був для Шевченка довгоочікуваний відпочинок у Гирявці?
Учень. Нам, як дослідникам цього матеріалу, стало відомо, що вставав Шевченко рано, виходив у сад, сідав на лаві під вербою й уважно спостерігав за сходом сонця, яке червоним колом викочувалося з-за горизонту. Прогулюючись селом, він заходив до хат  або підсідав на призьбі до дідів, які смерком виходили на вулицю відпочити, погуляти, поговорити.
Учень. Федір Матвійович запрошував Шевченка піти до парку, показував йому ті місця, де він любив гуляти в дитинстві, розважав його різними оповідями. Взагалі, Лазаревські доклали всіх зусиль, щоб розвіяти смуток Шевченка, викликаний тяжкими враженнями від перебування на Україні.
Учитель. Три дні прожив Тарас Григорович у Лазаревських. На добру згадку про себе, про зустріч з Агафією Олексіївною 22 серпня 1859 року він намалював її портрет і записав до її альбому вірш «Садок вишневий коло хати».
Учитель. А хто нагадає нам його зміст?
2. Виразне читання поезії «Садок вишневий коло хати».
            Учитель. Чому садок вишневий? (Вишня – один із символів України).
            Учитель. Які образи ви спостерігаєте у поезії? (Садок, хрущі, плугатарі, дівчата, мати, дочка; соловейко – символ України).
Учень. Тут же, у Гирявці, 23 серпня Шевченко працював і над деякими поетичними творами. На одному з текстів вірша «Ой на горі ромен цвіте» зберігся запис: «1859, 23 августа, Гирявка».
Учитель. Послухаємо вірш, визначимо, яка основна думка твору?
Ой на горі ромен цвіте,
                                               Долиною козак іде
Та у журби питається,
Де та доля пишається?
Чи то у шинках з багачами?
Чи то у степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється на волі?
Не там, не там, друже-брате,
У дівчини, в чужій хаті,
У рушнику та в хустині
Захована в новій скрині.
Учитель. До речі, діти, ця поезія згодом стала народною піснею, бо люди дуже її полюбили.
- Як ви думаєте, назва квітки «ромен» на сьогодні це - …? (Ромашка)
- У якій формі побудовано твір? (Бесіда між журбою і героєм.)
 - А чому доля поетова у «Дівчини в чужій хаті, у рушнику та в хустині, захована в новій скрині»? Як це слід розуміти? (Тому що за народним звичаєм дівчина, яку сватали, пов’язувала нареченого хусткою і подавала рушники).
 – Справді, діти, Тарас Григорович мріяв одружитися на кріпачці і навіть матір братів Лазаревських він благав благословити його на шлюб. Та і благословила б, але …  але доля розпорядилася інакше. До цього питання ми ще з вами повернемося згодом.
- Чого ми ще не сказали про перебування Шевченка у Гирявці?
Учень. 23-го, того ж дня, яким була датована поезія «Ой на горі ромен цвіте», Тарас Григорович зробив записи усної народної творчості і від селян-кріпаків записав кілька народних пісень.
Учитель. А що Артем довідався цікавого?
Учень. 24 серпня Шевченко захоплювався красою природи, деревами парку і малював із натури етюд.
(Учні записують у зошити визначення «етюд»).
Учень. 25 серпня, посадивши на знак пам’яті в саду кущ барвінку і по-синівськи попрощавшись із Афанасією Олексіївною, Шевченко залишив Гирявку. Проїхавши Конотоп, Шевченко із братами Лазаревськими попрямував на Кролевець, де жила їхня сестра Глафіра Матвіївна Огієвська (по чоловіку).
Учитель. Тож яким було перебування Шевченка у маєтку Лазаревських? Що ви собі відзначили за ці три дні його гостювання?
- Що ми маємо у творчій спадщині поета, що стосується нашої Сумщини?
(Відповіді учнів)
Учитель. Я, діти, хочу доповнити, що на цьому нашу Сумську землю Шевченко не перестає використовувати для возвеличення у своїх художніх і живописних творах. Це вже інше питання. Проте, у повістях російською мовою Шевченко не раз згадує Есмань, Глухів, Ромни, Лихвин… Про це більш детально ми будемо говорити в 9 класі.
І от нарешті ми можемо зробити наступну, третю зупинку: «Шевченко Кролевець»
Учитель. Перебування Шевченка у Кролевці талановито відтворив у оповіданні «Остання подорож» Панас Кочура, наш земляк. На наступному уроці літератури рідного краю ми будемо працювати саме з цим твором.
Отже, діти, за народними переказами, перебуваючи у сім’ї Глафіри Матвіївни Огієвської Тарас Григорович рано-вранці, тільки-но згасла остання зоря, першим вийшов на ганок. Прислухався. Десь неподалік щось ритмічно гупало. А то був сусід Глафіри Матвіївни, один із відомих майстрів-ткачів, Демид Кошук уже працював за верстатом! Тарас Григорович підійшов до ткача, познайомився з ним і замовив йому весільні рушники. Хто може щось доповнити по цьому питанню?
Учениця. Цей переказ, як і сам факт перебування Великого Кобзаря в родині Огієвських, використав, теж місцевий поет, Василь Сухомлин, створивши дві поеми «Тарасові рушники» та «Остання ніч».
Учитель. Ніч з 25 на 26 серпня 1859 року для Шевченка була останньою на Україні. Великий Кобзар повертається до Петербурга, не маючи права жити на рідній землі…
Звістка про смерть поета миттєво облетіла Україну...
Загальновідомо, що після смерті Шевченко був похований у Петербурзі, а потім вирішено перепоховати його прах на Україні. Що з приводу перепоховання вам, як дослідникам цих матеріалів, стало відомо?
Учениця. Спочатку брати Лазаревські хотіли труну з тілом свого друга віддати на спочинок гирявській землі. Потім  від цієї думки відмовилися. Поховати поета вирішили на високій дніпровській кручі, відповідно до його бажання, висловленого у «Заповіті».
Учитель. Як про це сказано у І строфі поезії «Заповіт»?
Учениця. Супроводжував прах Шевченка в останню путь із Петербурга до Чернечої гори один із братів Лазаревських – Олександр Матвійович. Траурний поїзд повільно проїхав майже через увесь Кролевець і зупинився на подвір’ї садиби Огієвських.
Схвильована і заплакана вискочила Глафіра Матвіївна, немов укопана, зупинилася біля уквітчаної труни. Потім поклала на неї квіти – квіти своєї шани і сестринської любові, а собі на вічну пам'ять зняла з домовини маленький віночок із паперових квітів, щоб зберегти його все життя.
Учитель.  Кролевецький ткач Демид Кошук виткав Шевченку весільні рушники, але вручити їх не встиг… І ось він разом із іншими кролевчанами прийшов попрощатися з незабутнім Тарасом Григоровичем і приніс ті рушники…
4. Виразне читання поезії «Тарасові рушники».
Учитель.  Чому дівчата на домовину Шевченка клали цвіт калини, а не будь-які інші квіти?
- Як поводився ткач? Чому саме така була його поведінка?
- Назвіть у І строфі епітети, пригадавши правила, це за художній засіб, а із І і ІІ – порівняння.
- Яка основна думка поезії?
Учень. Триразове перебування Шевченка у Кролевці і те, що домовина з його тілом всю ніч  стояла в садибі Огієвських, назавжди залишилося в народній пам’яті.
5. Виразне читання поезії «Остання ніч»
Учитель. Уявіть картину, яка описана у творі. Подумайте, чому твір так називається?
- Якби ви були композиторами, то яка б за настроєм була ваша музика до прочитаного твору? Чому?
- Усно намалюйте картину, яку зобразив автор у поемі «Остання Ніч»? Як ви собі це уявляєте?
- Окремою і найбільш яскравою сторінкою в кролевецькій шевченкіані є багаточисельні декоративні полотна майстрів фабрики художнього ткацтва. До його творів розробляються малюнки і за ними тчуть рушники. На них бачимо силуети Великого Кобзаря (як ось на ілюстрації) та героїв його поем (Наймички, Катерини, бандуристів, гайдамаків, рядки з його віршів, дати, яким присвячене те чи інше полотно). І все це, як правило, обрамлене кролевецьким орнаментом.
- Діти, подивіться, будь ласка, уважно на ці рушники. Чи схожі вони? Якщо так, то чим?
- Чим, діти, вам запам’яталась ця уявна зупинка, у Кролевці?
- Як зустрічав Кролевець Шевченка у серпні 1859 р. і в травні 1861-го року?
- Чому, на вашу думку, народ так боляче переживав смерть поета?
- І ось уже, діти, у цьому році 9 березня ми будемо вшановувати 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ніколи не зітреться в пам’яті народній образ захисника простого люду, палкого борця за правду для народу. Тому наступна, четверта, зупинка «У пам’яті  народній».
 – Діти, скажіть, будь ласка, як Конотопщина зберігає пам'ять про Великого Кобзаря?
 (Село Гирявка, де жив Шевченко у братів Лазаревських, перейменоване на Шевченкове, там діє Літературна кімната Т.Г.Шевченка. У цьому селі і в м. Конотопі споруджено пам’ятники Шевченку, його іменем названі вулиці, колгоспи, клуби, парки.  У краєзнавчому музеї м. Конотопа створена експозиція, яка розповідає про перебування Шевченка на Сумщині і Конотопщині, де розміщено немало цікавих експонатів: зберігається диван, переданий музею ще О.Лазаревським, на якому відпочивав Шевченко.
- А як ми вшановуємо пам'ять  про цю геніальну людину? (У нашому селі також є вулиця Шевченка (Замулівка) і кожного року в школі проводяться Шевченківські дні).
- Отже, Шевченкове ім’я у нашому краї не забулося.  Воно вшановане народом і вічно житиме в його серцях як символ правди і свободи, осяваючи шлях у майбутнє не тільки нинішнім, а й прийдешнім поколінням нашої вільної і незалежної України.
Учитель. І остання зупинка «Безсмертний образ Кобзаря у фольклорі Сумщини».
Із великою любов’ю ставився до простої людини Тарас Григорович Шевченко, і люди відповідала йому тим же. Він оспівував свій великий народ, і народ також возвеличував його у думах, піснях, переказах, легендах, прислів’ях та приказках.
Немов дзвінке відлуння дійшли до нас легенди і перекази того часу.
Один із них, який записаний від В.Гороха у нашому селі Попівка.
6. Ознайомлення з народними переказами про Т.Г.Шевченка.
7. Фронтальна бесіда за змістом переказів.
- Чому мужикові тісно на полі панському, хоча воно й велике?
- Чи сміливо Шевченко говорив з панами про їхнє гноблення нещасних селян?
- За що любив народ Шевченка?
Учитель. І найвлучніші вислови про Шевченка ми знайдемо у найменших за розміром жанрах : прислів’ях і приказках.
- Наш земляк, нині покійний, Соболєв Анатолій Борисович, позаштатний кореспондент інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії імені Рильського АН України, в рідному селі Попівка на Конотопщині записав такі прислів’я про Шевченка:
-  Зійшла зоря зі сторінок «Кобзаря».
- Думи Шевченка збулися, люди горя позбулися.
- Кобзар не мовчить, він багатьох навчить.
Ще я хотіла сказати, що кобзар Мовчан із Великої Писарівки (Сумщина) палко закоханий у Шевченкове слово і ті думи, пісні, що линуть з його уст, беруть за душу кожного.
Учитель. Ще можна багато говорити по цьому питанню, але час збігає невмолимо швидко… Дзвінкоголосими веснами, співучими літами, золотими (мінорними) осенями і білосніжними зимами швидко спливають роки. Та всюди, у тому числі й на нашій Сумщині не стихає, а, навпаки, гучніше лине Тарасова  слава, лине в сім’ї вольній, новій.
І нехай стократ сильніше звучить вона над сумським краєм!
За його безсмертним заповітом.
ІІІ. Підсумки уроку.
Вправа «Незакінчене речення.
«Сьогоднішній урок збагатив мене…»
ІV. Мотивація оцінок.
V. Домашнє завдання.
Підготувати проект «Відображення любові до природи у «Мисливських усмішках» Остапа Вишні. 

Матеріали для вчителя: перекази про Т.Шевченка, записані на Конотопщині
Провчив
Після того, як поета викупили з кріпацтва і він став вільним, навідався Тарас Григорович до Києва. Кажуть, що він  дуже любив ходити до театру. Причому, щоб йому ніхто не заважав з вельможних, поет купував квитки на всі чотири місяці в ложі і займав їх  сам.
Одного разу придбавши квитка, Тарас Григорович хвилин за двадцять  до початку вистави зайняв своє місце в ложі і чекав на виставу. Одягнений він був по-простому,  по-селянському. До сусідньої ложі ввалився генерал із генеральшею та двома генераленятами. Його превосходительство до  початку вистави побував у буфеті, де потягнув коньячку. Як тільки перед самим початком зайшов до ложі,  пані генеральша накрила його «мокрим рядном». Мовляв, де були твої очі, коли вибирав місця? Диви, рядом із нами мужик сидить, од нього дьогтем несе, я скоро в обморок упаду.
Генерал зиркнув у бік Тараса (його він не знав) і подумав, що  в ложу випадково потрапив якийсь селянин. Отож, покликав білетера  і наказав перевіряти, чи є у мужика квиток. Перевірили: квиток був на всю ложу, про що повідомили генералові.
Тоді його превосходительство надумав чимось дошкулити селюкові, аби той покинув ложу сам.
-         Мужик, а мужик! – обізвався.
-         Що ви хочете, пане генерале?
-         По чім у вас на Україні свині?
-         Та в нас різні свині бувають, -  відповів Шевченко.
-         А все ж?
-         Наприклад, - відповідає поет, -  такий кабанюра, як ви, коштує 30-40 карбованців, така свиня, як ваша бариня – 20-30, а такі поросята, як ваші діти -, - ніпочому.
Генерал побагровів, хотів гукнути жандарма, але в цей час відкрилася завіса і почалося лицедійство.
Після закінчення вистави генерал із сімейством сіли у фаетон, запряжений добрими кіньми, і покотили додому, а Тарас Григорович пішов собі пішки. Але, виходячи з театру, придивився, якими кіньми поїхав туз, і запам’ятав масть.
Другого дня після сніданку вийшов поет прогулятися по місту. На  Фундукліївській вулиці він  побачив біля магазину  фаетон, запряжений тими  ж кіньми. Тарас Григорович вирішив і собі зайти до крамниці, щоб довідатися, чи справді генерал там і що він купує.
Увійшовши, побачив об’яву, в якій було написано: одна половина магазину – «Для всех господ», а друга – «Для аристократов».
Генерал із генеральшею, звісно, були  на аристократичному крилі. Вони не помітили Кобзаря, бо  стояли спинам до  дверей і були заклопотані, вибираючи матерію.  Правда, помітив його продавець і сказав: «Ви, добродію, ідіть на ту половину (тобто, «Для всех господ»). Але Тарас Григорович махнув рокую і сказав тихо, що він хоче купити краму саме тут. Продавець замовк, бо йому було цікаво продати будь-кому, аби мати зиск.
Стоячи за спинами поважних покупців, Шевченко почув, що генеральша говорила: мовляв, незабаром відбудеться парад і її чоловікові треба буде  пошити парадний мундир,а тому просить вибрати найкращий матеріал.
Продавець  накидав на прилавок величезні сувої мануфактури, але генеральша вередувала:  то те не таке, то те…
Нарешті, подружжя вибрало найдорожчу матерію і генерал звелів продавцеві відрізати п’ять з половиною  аршинів.
Продавець відрізав, узяв гроші, загорнув крам у папір, а решту дорогого сукна хотів покласти назад на полицю. А тут Тарас Григорович голосно й каже:
-         Відпустіть, будь ласка, і мені цього матеріалу!
-          А скільки вам треба? – питає продавець.
-         Та мені відріжте всього один аршин, аби на онучі вистачило, - недбало кинув гроші поет.
Продавець виконав прохання і відрізав йому аршин такого самого краму, що  генерал набрав собі на парадний мундир.
Як почули генерал із генеральшею та побачили, що це той самий «мужик», мадам знов напала на свого огрядного:
-         Ганьба, береш те саме на парадний мундир, що  мужик бере на онучі…
          Генерал почервонів і загримав?
-         Я цього не візьму!
-         Даруйте, пане генерале, а у нас, що вже відрізано – то куплено. Назад не беремо-с… і гроші не вертаємо-с...
-         То нехай вам гроші і товар, -  випалив розлючений генерал.
А Тарас Григорович узяв покупку під руку і пішов своєю дорогою.
Отак помстився великий Кобзар товстому генералові за образи в театрі.
                                       

                                             Записано від  Панчошної  Парасковії  
                                             Федотівни 1927 року народження
                                             28 серпня 1974 року в селі Попівка
                                             Конотопського району на Сумщині.

Від тяжкої роботи і коні падають…
Тарас Григорович малював картини в полі. Повертався до села, коли його наздогнав парою коней знайомий пан і запропонував свою послугу. Як тільки поет сів у фаетон, то пан одразу став  жалітися, що люди його розлінувалися, не хочуть працювати на панщині. Кажуть, що їм дуже важко.
_ Що важко панщину робити, то можна вірити, - перебив його Шевченко. – Аж   наклади непосильну  вагу на воза виснаженій коняці, яку вона з горем пополам із місця зрушить і провезе півдороги. А потім упріє, литки затрясуться і стане, бо далі несила тягти. Тоді ти їй що роби: хоч вівса давай, хоч батогом лупцюй, ніщо не поможе. Отак і люди. Робили колись, може, й краще, а тепер виробились як та коняка. Терпіли, поки було можна, а тепер і терпець урвався.
- Та я, - каже пан, - їм і волю обіцяв, так не вірять…
- Певно, знають, що пан одурить, як того голодранця-кріпака, що ходив просити кожуха. Вернувся, радіє, що обіцяв пан кожуха дати.  Жде та  виглядає, а  кожуха пан не присилає. От другі кріпаки й  питають:
- Ну як, не холодно у панському кожусі?
- Еге, - криво усміхнувся кріпак, - казав пан кожух дам та тільки слово його тепле.
На цім слові Шевченко попросив кучера зупинитися. Він встав із панського фаетона, подякував коням, що  підвезли, та й пішов своєю дорогою.

                                                    Записано від Бойка Тимофія  
                                                    Івановича 1932 року народження
                                                    11 вересня 1977 року в селі Вирівка
                                                 Конотопського району на Сумщині.       






                                            9 клас
Тема. Позакласне читання. Література рідного краю. «Все, що в серці, людям понесу» (за творчістю поета П.Ю. Ключини).
Мета: ознайомити учнів із творчою спадщиною видатного українського байкаря й талановитого лірика Павла Ключини; розвивати інтерес до духовної культурної спадщини народу; виховувати гор­дість за свій рідний край.
Тип уроку: урок позакласного читання.
Обладнання: портрет П. Ключини, тексти байок, віршів, мультимедійна презентація.
Епіграф:
Така моя любов свята,
Любов до рідної країни.
                                                                                                 П. Ключина
ХІД УРОКУ
І. Організація класу.
ІІ. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів.
1. Вступне слово вчителя.
Павло Юхимович Ключина — видатний український бай­кар і талановитий лірик. У різний час про письменника тепло писали такі високі автори­тети як Остап Вишня, Максим Рильський, Федір Маківчук, Микола Данько, Степан Крижанівський, бо він — талановитий літератор, а його письменницька спадщина викликає непідробний інтерес і збирає все більше шанувальників таланту. Отож сьогодні на уроці й ми відкриємо для себе творчу спадщину письменника.
(Запис у зошити теми уроку та плану)
План
1. Біографічні відомості про П. Ключину.
2. Сатиричні байки.
3. Талановитий лірик.
4. Значення творчого доробку письменника.
2. Самостійне визначення учнями мети уроку. (Познайомитися із творчістю та­лановитого поета-байкаря, пройнятися тими високими почуттями людини-патріота, яка по-справжньому любить рідну землю, людей, жит­тя, несе у світ добро та радість).
3. Бесіда.
—Як ви розумієте епіграф нашого уроку?
—Який епітет використав автор, щоб передати свої почуття?
—Як зовнішність письменника допомагає глибше відчути почуття лю­дини-патріота?
—Які ваші очікування від сьогоднішнього уроку? (Учні записують їх на окремих аркушах).
Підсумок. Перше знайомство з портретом письменника, підготов­ка до уроку дали вам можливість відкрити для себе неповторну люд­ську особистість П.Ю. Ключини, його безмежну любов до народу. Він, в українській вишиванці, має одухотворене, вольове обличчя. Так і чу­ється з його вуст:
Я людському щастю,
Як своєму, рад...
Я люблю вас, люди!
Я вам друг і брат.
Пропоную вивчення біографії поета-байкаря провести у вигляді прес-конференції. Прошу дослідників життя й творчості П.Ю. Ключи­ни (три учні) зайняти місце за столом, а представників ЗМІ (3—4 учні) підготуватися до інтерв'ю.
ІІІ. Прес-конференція, присвячена життю і творчості П. Ключини
Учитель. Починаємо прес-конференцію, присвячену життю на­шого земляка, видатного поета-байкаря П.Ю. Ключини.
1-й представник ЗМІ. Кореспондент шкільної газети «Велика пе­рерва плюс». Відомо, що багато письменників обирають собі псевдонім. Ключина — це псевдонім чи справжнє прізвище? Дякую.
1-й учень. Будь ласка. Справжнє прізвище Павла Юхимовича Клюшник. Ключина — це його псевдонім.
2-й представник ЗМІ. Тележурналіст студії «Відікон». Хотілося б почути відомості про родовід письменника й біографічні дані.
2-й учень. Так, дякую. П.Ю. Ключина на­родився 8 вересня 1914 року на Конотопщині, у селі Великий Самбір в простій селянській родині. Тут же, у Великосамбірській школі, здобув освіту, тоді закінчували семирічку. Як здібного й активного випускника П. Ключину в 1931 році направили на педагогічні курси в м. Конотоп. Після їх закінчення він розпочав свою трудову діяльність.
3-й учень. Хочу доповнити відповідь колеги. 35 років день у день Павло Юхимович навчав у школі хліборобських дітей. Навчання тоді проходило у дві зміни. У третю зміну він перевіряв дитячі зошити, а вже в четверту, ясно, що це в нічний час, він писав власні твори, але вчи­тельської роботи не залишав ні на мить. В автобіографи він писав: «Пе­рерву зробив тільки на два роки — був на фронті з 1941 по 1943 рік». За­очно письменник закінчив Глухівський педагогічний інститут.
3-й представник ЗМІ. Кореспондент газети «Сумщина». Цікаво було б дізнатися про літературну творчість письменника. І ще одне за­питання: скажіть, будь ласка, чи все з його літературної спадщини на­друковане? Дякую.
1-й учень. Спробую відповісти на ваше запитання. Сам П. Клю-
чина початком своєї літературної роботи вважав 1944 рік, коли було
надруковано його вірш у Сумській обласній газеті. У 1946 році журнал
«Перець» надрукував першу його байку, а перша збірка байок вийшла
у 1955 році.                                                
За 30 років літературної діяльності письменник видав 12 збірок ба­йок, але П. Ключина також і автор ліричних віршів, відома його поетич­на збірка «Краплини барв земних». Також ним написано й окремі про­зові твори, зроблено переклади творів із інших мов,
Що стосується вашого другого запитання. На жаль, ще не все опубліковане із спадщини письменника. Ще залишаються в рукописах деякі вірші, байки, проза та переклади,
1-й представник ЗМІ. Чи не могли б ви назвати ті місця Сумщи­ни, крім Конотопщини, звичайно, які ще пов'язані з ім'ям П. Ключини?
2-й учень. Так, дякую. Тривалий час Павло Ключина жив і пра­цював у місті Ромни. Тут, у Ромнах, Павло Юхимович після тяжкої тривалої хвороби помер 2 червня 1972 року. У Ромнах письменника й поховано. У місцевому краєзнавчому музеї облаштовано меморіальну кімнату. На будинку, де мешкав П. Ключина, урочисто відкрито меморіальну дошку.
3-й учень. Дозвольте підвести підсумки нашої роботи.
1-й учень. Ми вдячні всім присутнім за непідробний інтерес до постаті талановитого митця. Вивчайте літературну спадщину П.Ю. Ключини — джерело любові до рідної землі.
Учитель. Від засідання прес-конференції переходимо до роботи груп, які вивчали байкарську і ліричну творчість П. Ю. Ключини.
Перш ніж почнуть говорити дослідники байкарської творчості, мені хотілося б зачитати слова українського письменника С. Олійника, які стали визначальними для творчості П. Ключини: «Сатирик рівен хлі­боробу: встає щодня, одягне робу і знов береться за перо».
Цей поетичний вираз С. Олійника втрачає метафоричність, коли спробуємо осягнути байкарську спадщину П. Ключини. Образи землі, пшеничного лану, плодоносного саду, пасіки, комори, реп'яхів, кропиви посіли в його творах перші місця. Байкар П. Ключина своїм сатиричним пером робить важливу справу — викриває всі ті негаразди, які заважають жити красиво, чесно, по-справжньому. Отож слово — байкарям.
(Виступи груп учнів, які готували висвіт­лення байкарської творчості П. Ключини).
VІ. Доповідь літературознавців
Байкарська спадщина
Як уже було сказано, перша байка П. Ключини була на­друкована 1946 року в журналі «Перець», а перша збірка байок вийшла 1955 року під назвою «Байки». Письменника-байкаря високо оцінив відомий український письменник-гуморист Остап Вишня. Він писав: «Ключина розповідає свої байки простою, народною, сучасною мовою. Нема в нього ніяких мовних фіглів-міглів, штучних дотиків. Мова в його байках гостра, дотепна, колюча. Така, якою й слід писати байки... Ска­зав, мов п'ятака дав...».
Коли послухати байки письменника, то помітимо, як з тво­ру в твір автор переносить образи, що є символами хліборобської праці, людської порядності. Він викриває все негативне в житті: хапуг, злодіїв, пустодзвонів, хвальків, перестраховщиків.
Секрет впливу байки П. Ключини на читача - в її органічності й природності. Його байка — не просто сюжет алегорій. Це твір, ідейний стрижень якого завжди спрямований до людини. Будь-яка байка підтвердить цю думку. Ось наприклад, «Труба»:
В одній з кімнат великого будинку
Гудіти почала труба.
Гуде й гуде — не знає відпочинку,
Немов засіла в ній чортів юрба.
Сусіди слухали,— від горя проклинали
Ігемонську Трубу, і білий світ.
Хоч вуха затикай,— казали.
І справді вуха затикали.
А шкода вух… Трубу заткнути слід.
Кращі байки П. Ключини, як-от: «Соняшник», «Пень та дерево», «Вовк та Лев», «Крапля» ще за життя автора ввійшли до скарбниці нашої літератури. Байка «Соняшник» перекладена багатьма мовами. Пихатий соняшник хизується тим, що він керує сонцем, що воно, мовляв, сліпо повертається за його головою:
Захочу — накажу: «Давай на задній хід!»
І піде сонце з заходу на схід,
А при потребі —
Візьму і зупиню його у небі.
Зроблю, що хочу, воля тут моя.
Керую сонцем я!
Автор у цій байці виходить далеко за межі критики звичайного чванства.
Значні узагальнення й ще глибший підтекст криється в байці «Жаба на п’єдесталі», створеній на матеріалі внутрішнього літературного життя. Цей мотив згодом розширюється в окрему збірку «Солов’ї та Жаби», присвячену критиці псевдоноваторства в мистецтві.
Використовуючи езопівську мову, байкар направляв вістря сатири проти керівників різних рангів: «Ведмідь», «Індик-адміністратор», «Ведмідь гне дуги», «Орел» тощо.
Висміював П. Ключина й недоліки системи влади:
Ми наведем порядок у печі.
Перестановку зробим за хвилину! —
Старалися новенькі Рогачі.
За що не візьмуться — і перекинуть.
Та знов — таки беруться за своє.
І знов боками торохтять Горнята…
(«Завзяті Рогачі»)
Не потрібно, як кажуть, читати між рядками, і так зрозуміло, що то за Рогачі і що то за Горнята. І характерна для автора коротка мораль: Про розум не скажу, а впертість є!
Особливість сатири П. Ключини — її ліричне начало, яке стало окремим елементом настрою байки.
Маленька Крапелька летіла з хмари в Море,
А Вітер підхопив її — о горе!
Хотілося скоріше потрапити туди,
Щоб Морю синьому добавити води,—
Сказала Крапелька,— а я все тут літаю…
— А там без тебе Море висихає,—
сміється Вітер: — Ну чого сумна?
Навколо, глянь, простори неозорі.
А що ти можеш дати Мор?
Там і без тебе не побачиш дна…
Та Крапля все-таки до Моря лине,
Душею рветься крихітка моя.
— Без мене,— каже, Море не загине,
А як без Моря буду жити я?
Одна-однісінька — це ж невимовне горе
Я — крапелька, зате народ мій — море!
(«Крапелька»)
Кінцівка звучить афористично. І таких висловів у байках багато:
«Та ти на все дивився … шлунком»
(«Мандрівний Шпак»)
«Та краще ворог, ніж Лисиця — друг»
(«Лисяча дружба»)
«Без Перевесла Сніп — солома,
без єдності і гурт не колектив»
(«Без Перевесла»)
Сатира Павла Ключини не втрачає актуальності і в наш час: «дуги гнуть Ведмеді», так само керують Рогачі, гудуть Труби. А скільки тих Ослів, Індиків, мандрівних Шпаків!
(Учні читають байки П. Ключини напам'ять, роблять їх короткий коментар).
СТРАШНИЙ ХИЖАК
 Комар хвалився Мухам і Жукам,
 Що він за раз телятко з'їсти може.
 А ті не вірили його словам.
— От диваки! Ну що сказати вам? —
Пищав хвалько.. Та я й вола —
Гам-гам!.. Якщо хоч трохи Вовк поможе.
НЕДОВІРЛИВИЙ МЕТЕЛИК
В діброві чутку рознесли Сороки,
Що Ворон може жити триста років.
Метелик усміхається на те:
— Не вірю я... Пусте!
Хто сміє цю дурницю говорити!
Напевне, він не зовсім при умі.
Та ось поживемо — побачимо самі...
А житиме Метелик одне літо.
ЛЕБІДЬ
Був теплий день.
Світило сонце в небі.
Гуляв вітрець серед лугів і нив.
В маленькім озері купався білий Лебідь
І якось тванню крила забруднив.
         Не встиг ще він моргнути оком,
Не встиг подумати, звідкіль біда взялась,
А вже на березі зібралися Сороки
І затріщали:
—     Лебідь чорнобокий!
На ньому грязь! Ха-ха!
На ньому грязь!
На мить, здавалось, Лебідь розгубився
(Його злякав нахабний крик і сміх),
Та ось пірнув він, хвилею умився —
І знову білий став, як сніг.
Але не вгамувалися Сороки.
Ще й зараз чути їх злорадний крик:
Хіба він білий? Чорнобокий! Такий, як ми...
І це на довгі роки
Вліпили Лебедю ярлик.
НОВАТОР
—Я, друже мій, новаторство люблю,
—Сказав Іванові Олекса. —
І знаєш, що зроблю?
До нового фургона почеплю
Не круглі, а якісь невидані колеса:
Наприклад, шестикутні.   
То вже буде віз! — Авжеж, —
Сміється друг. — Де сів, там зліз.
Таких новаторів, щоб їм дорогу дати,
Послав би я... свиней кувати!
ШТАТНИЙ ҐУДЗИК
Надувся ґудзик, матінко моя:
— Не пропаду я, поки свитка ціла.
Бо штатний я!
І незамінний я!
Хоч і сиджу на хлястику без діла.
ЗА ГРОМАДСЬКИМИ КОМОРАМИ
Гаврилові громада доручила
Комори стерегти.
— І невсипущий, — кажуть, — ти,
І злодія спіймати є ще сила.
Гаврило цілий рік комори ті стеріг,
Не розлучаючись з рушницею старою.
Ніхто до нього підійти не міг:
Не спав ночей ні літом, ні зимою.
Старався дуже чоловік.
І все ото за скромну плату...
Та й видно, що старався, бо за рік
Поставив за коморами новеньку хату.
(Учитель читає байку «Хлопчик і батіг» і проводить бесіду за твором)
ХЛОПЧИК І БАТІГ
У хаті на гвіздку новий батіг висить.
 Хлоп'я до нього руку простягає.
—Не зачіпай! — із печі дід гримить, —
Хіба для тебе іграшок немає?
—Набридли іграшки!
Я хочу — цьвох та цьвох!
Усіх шмагатиму... Умію.
Це не штука!..
Зітхнув старий:
— Тож я й боюся, ох,
 Давати дурневі батіг у руки.
Бесіда за змістом твору.
— Для чого хлоп'яті знадобиться батіг?
— Чому зітхнув старий дід, вислухавши хлопця?
— У яких рядках висловлена мораль байки?
— Чи тільки для малечі ця байка?
— Яких дорослих «дурнів» має на увазі автор?
— На який батіг він натякає?
Учитель. В останнє десятиліття сатирик працював над темою вихо­вання. Послухайте байку «Биця» і скажіть, як би її зміст допоміг дорос­лим у виховання дітей? Чому ця тема близька для письменника?
(Бажа­но, щоб відповідали учні з групи ліриків.)
БИЦЯ
На полі день удень гуляє Биця,
Уміє бекати і лобом биться.
Сміється дехто: — Хай мале гуляє!
А Биця вже Бика під бік штовхає
І наміряється ударити Телицю...
Ой, треба бити Бицю!
—Чи є питання, доповнення до повідомлення групи байкарів?
(Учні запитують, доповнюють відповіді товаришів).
Учитель. Почати розмову про лірику Павла Ключини хочеться його  віршем «Любов свята», у якому поетичне кредо автора — любов до рідної землі.
(Звучить вірш «Любов свята»).
ЛЮБОВ СВЯТА
У синім небі довгий ключ
І клич: «Кур-ли, кур-ли».
Комусь курличуть журавлі,
Когось виманюють в дорогу,
А я і тут на цій землі,
Знайду і щастя, і тривогу...
А я нікуди не піду,
Хоч би за морем рай відкрився,
Усе: і радість, і біду
Зустріну тут, де народився.
Комусь давай чужі світи,
Екзотику чужого гаю.
Мені ж і снишся тільки ти,
Моя любов, мій рідний краю.
Когось у сні і наяву
Втішає, бач, заморське слово,
А я ніде не проживу
Без пісні рідної і мови.
Я онімів би в тих світах,
Не мав би світлої години, —
Така моя любов свята —
Любов до рідної Вкраїни.
Комусь курличуть журавлі,
Когось виманюють піснями,
А я від рідної землі
Не полечу за журавлями.
Бесіда за змістом твору.
— Над чим змушує задуматися вірш?
— Як настрій твору допомагає глибше зрозуміти його головну думку?
— Якими художніми засобами передано любов ліричного героя?
— Якою людиною постає перед вами автор?
(Учитель надає слово групі, яка вивчала ліричну творчість П. Ю. Ключини).
Поетична спадщина П.Ю. Ключини невелика. У 1974 році в харківському видавництві «Прапор» вийшла його посмертна збірка лі­рики «Краплини барв земних». Книга довго не видавалася. Рецензенти висловлювалися так: «У збірці немає ніяковісінької поетичної деталі». Ця книга — лірична сповідь поета про пережите й передумане. У збірці переважно невеликі твори: філософські мініатюри, акварелі, пейзажі. Ліричний герой – щирий, добрий, безмежно любить рідну землю.
Я люблю її, з болем люблю!
У пекельну годину напасті
Я хотів би на землю мою —
На обпалену землю мою
Дощовою краплиною впасти.
(«Я люблю її з болем люблю»)
Його серце переповнене любові до людей. Ліричний герой щиро зізнається:
Хай гуде надворі осінь чи зима,
А в моєму серці холоду нема.
Я людському щастю, як своєму, рад …
Я люблю вас, люди! Я ваш друг і брат.
(«Хай скриплять морози»)
І дає щиру пораду:
На серці в тебе злість —
Вгамуйся на хвилину:
Не поспішай образити людину.
Ображена, вона зігнеться зразу:
Нести їй легше гору, ніж образу.
(«На серці в тебе злість»)
Кожна людина в житті часто помиляється. Але не треба опускати руки, зневірятися в собі. Робити помилки — природно.
Помилятись — це не всім дається.
Можна б і не схибити ніде.
Хто стоїть — ніколи не спіткнеться,
Хто лежить — ніколи не впаде.
Слід відзначити громадянську мужність П. Ключини, який на гостру критику відповів не замовчуванням чи зміною текстів, а новими віршами. Більш відвертим і категоричним постає у ліриці, яка раніше не друкувалася. Вона звучить так актуально! А зміст зрозумілий кожному. Ось виправдання за те, що писав раніше не зовсім відверто:
Мене у спину підганяв
Наш час словесної облуди:
Не був ніколи вільним я
Навіть думки лишити людям.
Але ні в чому не згрішив, каятися ні в чому:
Душу не здав я на крам,
Хоч і грішне життя моє.
По-іншому сприймає навколишній світ, який бачив молодим у рожевих фарбах:
Яке це зло, коли богів
Собі на втіху ліплять люди,
І вірять їм!
***
Віру у волю убив
Парадокс нової доби —
Рабам тлумачать раби:
Ви — не раби, не ви — раби.
Вірші ніби написані про наше сьогодні, проблеми, порушені в них, близькі і зрозумілі кожному:
Ознаки нашої доби —
Це космодроми і ракети,
І чорні атомні гриби
(а там гроби, гроби, гроби)…
Куди летиш, сліпа плането?
(Учні читають вірші поета напам'ять, роблять їх короткий коментар).
ПОЕЗІЇ
Я люблю її, з болем люблю!..
У пекельну годину напасті
я хотів би на землю мою —
на обпалену землю мою —
дощовою краплиною впасти.
Одцвіло... Занесло, замело...
Чи було це, чи сниться мені?
Десь за сивим туманом село,
світять з ночі досвітні вогні.
Десь там роси на травках дзвенять,
Мов кришталь, о ранковій порі.
Хтось мого вороного коня осідлав у степу на зорі.
       Хтось на батьківський вийшов поріг
       і босоніж побіг за село...
       Не впізнаю.
       Багато доріг і років поміж нами лягло.
Може, й краще, що трапилось так.
Сам не знаю, чого я журюсь.
Хай скриплять морози, сердиться зима,
а в моєму серці холоду нема.
А в моєму серці не свистить метіль,
бо воно збирає радість звідусіль.
Щоб пізнати щастя і життя красу,
все, що маю в серці, людям понесу.
Я роздам без жалю всю його теплінь
і не буду знати інших повелінь.
Хай гуде надворі осінь чи зима,
а в моєму серці холоду нема.
Я людському щастю, як своєму, рад...
Я люблю вас, люди! Я вам друг і брат.
Знову тихо... як давно колись.
Сутеніє... Вечір чи світання?
Озовись до мене, озовись!
           Не мовчи. Важке твоє мовчання.
У мовчанні спокою нема.
Не мовчи — кричить земля і небо.
Озовись! Ти ж, рідна, не німа.
Озовись — і я прийду до тебе
В рань осінню, як давно колись.
Учитель. Лірика Павла Ключини бере свій початок від народної пісні, натхнення картинами природи рідного краю, самим життям, людьми, залюбленими в усе прекрасне й справжнє. Любов до рідної землі, цей неоціненний, святий скарб автор передає нам, своїм нащадкам, а ми повинні передати її своїм дітям.
Завершити розмову про Ключину-лірика теж хочеться віршем «Лю­бов до рідної землі».
(Учень читає напам'ять вірш)
Мов радість буйна, промениста,
Що сили збуджує нові,
Мов степове повітря чисте,
Вона в мені, в моїй крові.  
Вона ось тут... Куди не йтиму,
В які не вирушу краї,
Як власне серце берегтиму,
Охоронятиму її.
Не проміняю і не кину,
Не дам їй згаснути у млі...
Я передам навіки сину
Любов до рідної землі.
V. Підсумок уроку.
Метод «Доміно».
Скласти «Доміно» до життєвого і творчого шляху П.Ключини (П.Ключина-поет-байкар-пародист-перекладач- учитель-патріот … )
VІ. Мотивація оцінок.
VІІ. Домашнє завдання.
Написати твір-мініатюру:
1)               для групи ліриків на тему «Сатирик рівен хліборобу: встає щодня, одягне робу і знов береться за перо»;
2)               для групи байкарів на тему «Така любов моя свята, любов до рідної країни».

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)